Щасливська ініціатива починає давати результати. Хоча, правда, невеликі. Але ж крапля камінь точить. Тож, сподіваємося, що і нам вдасться розрухати щасливчан. У мандрівці взяв участь лише один наш новий кандидат у сумівці Сергій із хутора Гора. У ще одного порвався цеп перед самим виїздом, тож мусіли їхати малим складом. Хоча як для веломандрівки, то нас було не так вже і мало – шестеро, щоправда двоє із них – пасажири. Тож читайте і заздріть або ж приєднуйтеся. Ми ще маємо великі плани!

    Цього разу 46!!! км з дітьми на багажниках! Махнули до Дніпра, хотіли побачити село Проців (ніби-то зразкове село) ну і взагалі прокататися. десь у процеві є іхтіологічний заказник, орнітологічний заказник урочище "В"язове". Тут живе найбільша в області колонія сірих чапель (300 пар), хижий птах орлан-білохвостий, який занесений до Червоної книги.

    Але, треба сказати, що нічого із цього ми не побачили. Поки домахали до Проціва - були ледь живі, а ще ж дорога додому - кілометрів зо 20! Тож ми найближчою дорогою "накивали п’ятами". Хоча, справді, навіть той окраїнний шмат Проціва, який ми переїхали, дивував своєю охайністю та відсутністю сміття. А ще - дорога - найпрекрасніше покриття, яке я бачила у цьому році (окрім Бориспільської траси, звісно).

    А ще бачили мулові поля Бортницької станції аерації, про яку так часто цієї весни згадувало телебачення, переливну дамбу, шлюзи, де кишить тульки чи якоїсь іншої дрібної риби. Бачили розлитий на луках Дніпро, над водою літали якісь прекрасні чорні птахи із білими підкрилками, шалено "верещали" шпаки на деревах, у полі нас супроводжував жайворонок, який "сплітав небо із землею", як колись висловився один український класик. В кущах витьохкували синички і ще не знаю які співці. І ВСЮ ДОРОГУ ПАХЛА ВЕРБА! Там стільки верболозів, які саме буяють у цвітінні! Це один із найтонших ароматів, які я знаю. Наламала собі гілочок, щоб пустили корінчики, але частину загубила дорогою.

    Розвеселив нас напис «ПРИРОДА». Це щоб ніхто не засумнівався, чи що? – подумали ми. Але виявилося, що то був такий житловий кооператив на березі Дніпра. Однією із цілей мандрівки було побачити Дніпро, але те, що нам вдалося побачити, це викликало сум. Увесь берег вкутий у бетон. Все узбережжя забудоване – лишили тільки метра по два смуги понад водою. Та й то, я не певна, що скрізь.

    Бачили уривочки справжньої природи: лелек, конячку із лошам і купу кліщів під час обіднього привалу. Бачили засекречені об’єкти протиповітряної охорони, купу березового соку прямо під берізками, купи сміття (як же без нього) ну і ніби все. Мандрівка пройшла добре. Без особливих пригод (окрім дощу, який нас застав у дорозі) і втрат.

    Хочу сказати, що найбільше подивувала Олеся. Вона дико втомилася, як і всі ми, але мужньо доїхала додому в досить таки бадьорому дусі, а вранці навіть казала, що у неї ноги не болять зовсім. Хоча ми з Олегом ледве сповзли з ліжка. Але, звісно, було набагато легше, ніж після першої мандрівки.

    Нам сподобалося. Хочемо ще. Запрошуємо приєднуватися усіх київських сумівців, хто має велосепед. Адже навколо нас стільки цікавого і не розвіданого, що не варто їхати далеко. Можна почати пізнавати Україну і від найближчого села.

Людмила Юрченко