Я не маю нічого проти російської мови... на теренах Росії. Та ситуація, яка після парламентських виборів складається в моєму рідному місті непокоїть мене до глибини душі.

Адже одна частина депутатського корпусу міськради намагається примусити всіх інших сприйняти державну мову - російську. Мову іншої країни, мову іншої культури, мову іншого народу. Мені завжди здавалося, що кожен народ має говорити тією мовою, яка передалася йому від дідів-прадідів і змінювати її скоряючись тиску чи приймаючи нову моду просто ганебно.

В цьому плані я навіть заздрю росіянам, їхньому патріотизму. Адже навіть проживши в Україні кілька десятків років вони не бажають вчити мову того народу, серед якого живуть зараз. Та навіть більше, примушують нас приймати їхню мову, як найкращий засіб спілкування між собою.

І ми терпимо все це, вважаючи, що з людиною потібно розмовляти тією мовою, якою вона до тебе звертається. Що ж трапилось з нами, з народом, який має багатовікові мовні і культурні традиції?

Традиції і дух козацьких часів іще співає в нашій крові, варто лише прислухатись.
Невже ж у нас зовсім не залишилося власної гідності?
Чому ми, коли нас б'ють, тільки згинаємось, щоб кривднику було зручніше?
Чи боїмось підійти і підтримати протест проти засилля чужинщини, яка з кожним днем все більш і більш розкуто почуває себе у нашій з вами домівці?

Я дуже поважаю російську мову. На ній було написано безліч літературних шедеврів і наукових праць...
Я не маю нічого проти її застосування... на теренах Росії.

Людмила Бакка.