Відтепер середа у львівських СУМівців асоціюється із цікавими й пізнавальними екскурсіями, котрі проводить друг Андрій Волинець. 13 травня, «виїзне» засідання «Клубу шанувальників Львова» було присвячене знайомству із єврейським світом славного міста Лева.
Колись словом «ґетто» (джетто) називали певний замкнутий квартал, де селилася окрема національна громада. Це не стосувалося виключно євреїв, але оскільки саме слово було запозичене від єврейського кварталу, тому воно більше прижилося саме до єврейських поселень. Слово почали ширше використовувати вже в ХХ столітті, «завдячуючи» гітлерівській Німеччині, яка ловом «ґетто» почала називати примусові єврейські поселення. Єврейський квартал був у майже кожному великому європейському місті.
Своєрідним винятком у цьому плані був Львів, де існувало дві єврейські громади, що було незвичним для тогочасної Європи.
Єврейський квартал
Приблизно у середині ХІІІ столітті, після заснування Львова князем Данилом Галицьким, євреї починають селитися навколо Замкової гори (це на території теперішнього краківського ринку).
1356 року Львів отримує Магдебурзьке право, за яким кожна національна громада могла мати своє самоуправління. Національні громади – українці, вірмени – мали свої квартали. Не були винятком у цьому плані і євреї.
Єврейський квартал був там, де зараз вулиці Івана Федорова та Фрунзе. У гетто входила частина вулиці Федорова (між Руською та Братів Рогатинців), котра до 1871 року називалася Жидівською (у польський період отримала назву Бляхарська), і частина вулиці Братів Рогатинців (між Сербською та міським арсеналом).
Цікавим є будинок, розташований за адресою – вулиця Федорова, 29. Колись цю територію купив дуже багатий поляк, котрий володів Олеським замком. Хроніст Зубрицький зафіксував один цікавий факт. Власник будинку (Федорова, 29), котрий начебто прибув із Італії, незаконними методами схиляв жінок до проживання у цьому будинку, заробляючи на них гроші. Тобто фактично це є перша згадка про львівський бордель, який існував на цій земельній ділянці. Обурення львів’ян було настільки сильним, що італійця вигнали з міста, жінок покарали. А будинок через недобру славу ніхто досить довгий час не хотів купувати. І лише у XVI столітті його продають заможному євреєві Ісааку Нахмановичу.
Залишки старої синагоги
У ХХ столітті дослідники виявили, що приблизно на тому ж місці, де у XІV столітті був публічний дім, у XV почали споруджувати єврейську синагогу. Вона не збереглася до наших днів. А найбільш відома синагога – Золота Роза – є не найстарішою львівською синагогою. Їй передувало ще дві – загальна міська і згадувана нами, навісці колишнього публічного дому.
На теперішній Староєврейській вулиці колись жила головна героїня історії із синагогою – невістка Ісаака Нахмановича – Роза Нахманович. Після смерті тестя до неї перейшли всі його маєтки і «бізнес». Тепер Роза займалася збором мита, що на той час було надзвичайно прибутковою, але небезпечною, справою. Тому у своєму будинку вона тримала озброєну охорона, котра допомагала їй «вибивати» гроші з боржників. Дехто з львівських екскурсоводів навіть вважає, що це був прообраз львівського рекету.
Сімейна синагога Нахмановича
1580 року Ісаак Нахманович починає спорудження своєї сімейної синагоги. Роботи тривали недовго. Частково це було пов’язано з тим, що львівська громада загалом дуже неприязно ставилася до євреїв. 1603 року польський король Сигізмунд видає декрет, яким забирає цю землю і зокрема синагогу у Нахмановича і обвинувачує магістрат у незаконному продажі землі євреям. Однак Роза Нахманович не могла допустити, аби родинна власність перейшла до рук єзуїтів. І тому вона продала весь свій маєток і мала намір віддати гроші католицькому єпископу. Однак матеріальної нагороди він не хотів, а попросив Розу залишитися з ним на ніч. Це була велика ганьба. Але Роза Нахманович була відданою єврейській громаді і тому зважилася на такий крок. Після цього вона наклала на себе руки, але їй вдалося відкупити родинну синагогу. До речі, назва синагоги – Золота Роза – була впроваджена вже як пам'ять про Розу Нахманович, котра ціною своєї честі і життя відкупила єврейську ділянку.
Дуже дякуємо другові Андрію Волинцю за таку змістовну й пізнавальну екскурсію. Завдяки таким «виїзним» засіданням «Клубу шанувальників Львова» місто, у якому ми живемо, стає ближчим, ріднішим…
Запрошуємо усіх охочих до прогулянок старовинним Львовом. Він таїть ще багато таємниць…
