Про унікальний концерт, що відбуватиметься на українсько-польському кордоні, ми дізналися ще на Лемківській Ватрі… Організатори заходу ще тоді обіцяли незабутнє дійство, що чекатиме на усіх учасників, тож ми не вагаючись зібрались дружньою сумівською родиною, у складі Олі Процик, Галинки Тузяк, Андрухи Бурого та гостя з Тернополя Стьопи Андрусишина, та дременули 25 серпня на україно-польський кордон, що поблизу с. Угринів (Львівська обл. Сокальський район) та с. Долгобичів (Польща), де і мав відбуватися концерт. Саме у цьому місті, як запевняють посадовці, у 2009 році збудують новий перетин україно-польського кодону.

Добирались ми довгенько, враховуючи те, що водій не знав дороги, та весело, враховуючи те, що з нами їхав Стьопа Андрусишин.

Їхали-їхали і все-таки доїхали. На розрекламований пікнік на жаль не встигли, зате приїхали на самий початок музичного дійства. Добрі хлопці-сумівці одразу кинулись фотографувати все що бачили, ну а на нашу дівчачу долю випало розкладання наметів та вирішення питання «що б це поїсти»…

Мабуть усім нам знайоме почуття безмежної радості, коли десь далеко, зовсім несподівано, зустрічаєш дорогих серцю людей! Так було і з нами. На україно-польському кордоні ми зустріли львівсько-тернопільсько-стрийських сумівців – Іру Лису, Андрія Мартишка, Христю Безухову та Ірину Гаврилець. На території, де відбувалося свято, було чимало цікавого. Волонтери у жовтеньких футболках розмальовували усіх охочих синьо-жовтими та біло-червоними барвами, дітки бавилися у інтеграційні ігри, красиві дівчата роздавали безкоштовні стартові пакети, а представники однієї з політичних партій свою символіку, хоч агітація у межах заходу була заборонена…

Кордон у такому вигляді ми бачили вперше. Високі щити з колючим дротом, смуга розореного чорнозему та два ряди озброєних прикордонників… Однак у честь свята невелику частину колючого дроту було знято. Тож протягом дня на польську територію могли зайти усі охочі. Звичайно за наявності візи у паспорті… Хоча організатори обіцяли, що сцена стоятиме посеред кордону, насправді її спорудили повністю на польській стороні. У той час, коли поляки з комфортом насолоджувались концертом, маючи доступ майже до самої сцени, українців від того ж розділяли добрих 50 метрів, півсотні озброєних прикордонників та відсутність візи у паспорті…

Чи то владі дійсно небайдуже, чи то вибори зовсім скоро, та фестиваль своєю увагою не оминули і політики. З вітальним словом до молоді зверталися міністр Арсеній Яценюк, губернатор Львівщини Петро Олійник та польські посадовці. Незважаючи на все вище сказане, атмосфера свята була дійсно неймовірною! Молодь у вишиванках в унісон повторювала «Україна» та в один голос співала разом з ВВ, Гайдамаками та Флайзою. «Цивілізована» Європа дивилась не все це крізь колючий дріт з відкритим ротом та заздрістю у очах. Справді так святкувати вміють лише українці! Такого драйву, енергії, щирих та щасливих очей україно-польська прикордонна земля ще мабуть не бачила!!!

Колючий дріт і справді пригнічував, однак дух свята руйнував усі кордони. Приємно було чути з вуст західних сусідів захоплені вигуки «Україна!», а з нашого боку «Польща!». Концерт «Європейський міст» мав значення символу поєднання та братерства. Дуже сподіваємося, що після входження Польщі до Шенгенської зони тут не вибудується нова Берлінська стіна.

Тож зустрінемося на «Європейському мості» через рік, а колючі дроти залишаться лише згадкою.