Львівські сумівці відвідали 6 березня, в неділю, Шевченківський гай. Захід було приурочено відновленню Клубу шанувальників Львова, який після тримісячної перерви відновив свою діяльність.
Гарнішого місця у Львові годі було знайти. Коли на вулицях під ногами мокро від талого снігу і шумно від машин та маршруток, варто пройтись на Личаків і піднятись вгору до Кайзервальду, як потрапляєш у справжню зимову казку. Тут починається наша мандрівка.
Декілька слів про саму місцину. В 15 ст вона належала до села Знесіння. Це був густий ліс, який славився великою кількістю звірини. Спочатку він був власністю львівського патриція Йогана Альнпека, а пізніше - у кінці 18 століття перейшов у володіння родини Льоншан де Бер'ї. З цього часу місцевість називають Льоншанівкою. Франц Льоншан був досить знаною і шанованою людиною не лише у Львові , але й у всій Австрії. Не дивно, що його вшанував своїм візитом сам цісар Йосиф ІІ, коли гостював у Львові 1780 року. Розчулений власник назвав ліс в честь цісаря - Кайзервальдом. Однак на початку 20 століття від лісу мало що залишилось - в 1914 році його вирубали для опалення будинків. Проводили тут свої військові навчання і січові стрільці.
В 1950-х роках місцевість засаджують деревами, вона стає зоною відпочинку. Лише в 1966 році виникає пропозиція зробити на території площею 50 га Музей народної архітектури та побуту, так званий скансен (від парку-музею Скансен у Стокгольмі). Схожі музеї існують у багатьох країнах світу. В Європі їх близько 2000. Близько 85% їх зосереджено у країнах Скандинавії. Однак за рівнем мистецької цінності експонатів, які тут представлені, львівський скансен посідає одне з чільних місць. А за кількістю сакральних споруд (6) йому немає рівних у світі (!).
Потрапляючи сюди ми поринаємо у чарівний світ давніх українських традицій, у світ українського села -гуцульського, лемківського, бойківського. Хатини, вкриті сніговим кожухом серед чудової природи, вражають своєю неповторністю. Кожна є витвором мистецтва. Тільки карпатські гори, шум гірським струмків, запах польових квітів, співи соловейка сонячним літнім ранком могли надихнути наших предків на чудові зразки дерев'яної архітектури, які так гармонійно вписуються в оточуючий ландшафт, є невід'ємною частиною Всесвіту, ніби їх створили не людські руки, а вони самі виросли з землі, як ростуть трава і дерева.
Якою б порою року сюди не навідався, тут завжди панує якийсь дивовижний дух, який чарує тебе красою і не хоче відпускати. Весною і літом, взимку і восени Шевченківський гай завжди різний, та завжди неповторний.
Можливо ми не цінимо, що нам вдалося зберегти для наших нащадків. Але не пишатися витворами архітектурного мистецтва, які творили наші предки ми просто не маємо права. Львівський скансен є музеєм загальноєвропейського значення, багато музейних експонатів є унікальними, ними не може похвались жоден музей, жодна країна. Приємно, що майже постійно тут відбуваються різноманітні виставки. Цього разу тут була виставка дерев'яних макетів церков Лемківщини, Бойківщини та Закарпаття львівського художника Михайла Яськовича Більшість його церков є точними копіями гуцульських, лемківських і бойківських дерев'яних храмів XVII-XIX століть, зведених без жодного цвяха.
Крім цього Шевченківський гай має живого оленя, який залюбки приймає всі ласощі від щедрих відвідувачів та любить фотографуватись.
Зима у Шевченківському гаю - це особлива тема для розмови. Тут не може бути сумно. Снігу вдосталь. Можна займатись всіма зимовими видами спорту - сніжкокиданням. санкокатанням та баболіпленням. Серед високих сосен можна відчути подих Карпат, неповторну красу засніженого лісу, отримати позитивний заряд енергії на цілий тиждень. А на вихідні знову прийти сюди.
Ось такий він наш львівський скансен. Не вірите? Тоді завітайте до нього і переконаєтесь у цьому самі.