Березень традиційно вважається шевченківським. Дата народження поета і дата смерті припадають на цей місяць. У ці дні гучно і патетично розповідають про Кобзаря, несуть квіти до пам’ятників, школярі вчать напам’ять його поезію. В інші дні Тарас Шевченко майже не згадується. У свідомості він закарбований таким, яким ми його бачимо на пам’ятниках – похмурий, немолодий. Вживаємо шкільні шаблонами, завчені ще на уроках української мови та літератури, на зразок «геній українського народу», «борець за свободу» і тому подібне, не задумуючись над змістом. Це колись у кожній хаті висів його портрет, обрамлений вишитими рушниками і по неділях родина гуртом читала «Кобзаря». У наш час мало хто знайшов свого Шевченка. Для багатьох він так і залишився одним із пам’ятників, на який можна дивитися, покладати квіти у березні, але який так і не увійшов у життя.

 Проте, Шевченко був живою людиною із своїми радощами і болями, любов’ю, зрадою, успіхами та поразками.

Острозькі сумівці вирішили показати публіці іншого Шевченка – ближчого до нас і водночас далекого, відкрити Шевченка - художника, Шевченка – звичайну людину, а не кумира.

Імпреза «Невідомий Шевченко», проведена для студентів Національного університету «Острозька академія» та гостей, розпочалась показом відеопрезентації мистецьких творів Тараса Григоровича.

До нас дійшло понад 240 поетичних творів Тараса Шевченка, а мистецьких (олійних картин, акварелей, сепій, офортів, малюнків) у кілька разів більше – майже 1200. Сама ця кількість свідчить про його глибоку любов до малярства. Отож, милуватися було чим.

На імпрезі пролунала розповідь і про особисте життя поета, про яке останнім часом розвелося багато спекуляцій. Насправді ж усе виглядало досить прозаїчно. Він закохувався, ревнував, з гуркотом розривав стосунки. А ще – дуже хотів одру­житися, мати сім’ю і дітей. Він мріяв придбати ґрунт біля Канева, збудувати хату з комірчиною-робітнею і жити разом з вірною дружиною. «Без жінки і над самісіньким Дніпром, і в новій великій хаті, і з тобою, мій друже-брате, я буду на самоті, я буду одинокий», — писав 46-річний Тарас у листі до свого троюрідного брата Варфоломія Шевченка за рік до своєї смерті.

Ведучі розповіли про перше кохання Тараса – Оксану Коваленко. Згадали Ганну Закревську, Варвару Рєпніну, актрису Катю Піунову, і останнє нещасливе кохання поета – Лукерію Полусмак. Прикро, але справжня народна слава і жіноча любов прийшли до Тараса Шевченка тільки після його смерті.

На завершення імпрези відбувся перегляд художнього фільму про Кобзаря з розповіддю про його дитячі роки.

Невідомий Шевченко став ближчим, але, як і всі генії, незбагненним до кінця.

Іванна Голуб’юк
інформаційний референт
Острозької міської організації
СУМ в Україні