Ukrainian Youth Association (CYM) -- Ternopil

УкрЛінки >>

Тернопіль:

| | | | | | | | | | |

Най жиє Станіслав! Коли на зимовому таборі отримала неофіційне ще запрошення на святкування десятої річниці Івано-Франківського осередку СУМ в Україні, то ні хвилі не роздумувала «їхати чи ні», а відразу була впевнена, що поїду. І, чесно кажучи, чекала (особливо, останній тиждень) того моменту, коли нарешті сяду в потяг. Але до того були ще офіційні запрошення, оголошення і електронні листи до сумівців із інших осередків, що, іноді, за браком часу, могли складатися з лише одного слова «їдеш?». Головне, що всі розуміли, про що йдеться, а не перепитували, яка саме мандрівка мається на увазі. Та, звісно, були і певні очікування, як, власне, перед кожною мандрівкою чи акцією. Слід сказати, що очікування виправдали себе більш, ніж на 100 відсотків.
Для делегації Тернопільського осередку мандрівка до Станіслава починалася не як завжди – з вокзалу, а з сходин та історичної гутірки, під час якої ми отримали чергову порцію корисних знань з історії України. А вже потім був вокзал і потяг «Шепетівкка – Івано-Франківськ», і третій загальний вагон, що перетворився на замалим не дискусійний клуб (дискусія велася між провідником – з одного боку та Володимиром (др.. Клапаль) і Васильком – з іншого і стосувалася, в основному, окремих релігійних питань, а всі решта – нас буо десятеро разом із «делегацією» Шумського осередку, отже, без активних учасників дискусії, восьмеро з увагою і цікавістю спостерігали за ходом суперечки). Так ми незчулись, як настала пора лягати спати. Ранок починався чаєм з м’ятою, яка росте лише в Карпатах (і більш ніде не росте – принаймні, в Шумську точно м’яти немає

) і надзвичайно калорійним печивом. Потім був вокзал, Христя, що нас зустрічала, ранкова кава на вокзалі і домівка Івано-Франківського осередку, і знов кава. А між кавою на вокзалі і в домівці ще було місто, яке ми потроху роздивлялися. Згодом була маршрутка, якою ми добиралися до кінцевого пункту призначення – місця святкування (ну і, звичайно, дуже звична для маршрутки гра в «Контакт» теж мала місце). Реєстрація, диск у подарунок, якісь дивні папірчики незрозумілого поки що призначення, купа знайомих і незнайомих сумівців. Збірка – відкриття святкування у спортзалі, новостворені осередки, усвідомлення того, що нас насправді багато. Згодом смачний обід, а після нього – офіційні і дуже-дуже урочисті вітання «десятирічної дитини» з Днем народження, вручення подарунків і дуже кльове кіно про осередок. А згодом було ще й знайомство, де ми були яблуками і грушками, з яких можна зварити смачнючий узвар. А потім усі раптом перетворились на тваринок – свиней, коней, їжачків (ось тут і стало зрозуміло призначення папірчиків – на них і було написано, кому і ким судилося бути). Коли ми кумедно і метушливо відшукали свою «сім’ю» (гавкаючи, нявкаючи, сопучи або хрюкаючи), відбулася збірка нашої «різношерстої» ферми, якою розпочалася теренова гра, під час якої «голови сімейств» (Івано-Франківські сумівці) давали нам завдання, вірне виконання яких забезпечувало вечерю. Всі тваринки впоралися із завданнями, які привели Frankivsk

нас до гостинних домівок франківських сумівців, де ми і повечеряли. Повернувшись із тернівки, ми знову перетворились із тварин на сумівців Frankivsk

і всі стали «порядними», тобто дівчата вбралися у спідниці, а хлопці – у краватки. Під час вечірньої програми всі презентували осередки, читаючи вірші, граючи на гітарі, співаючи і танцюючи, співаючи в незвичайних акробатичних позах. А ще ми вчились танцювати і захоплювалися танцями франківських сумівців. А як ми файно бавились – і в «Принца, принцесу і дракона», і в «Ґуффі», і в «Панаса», і в «Моргалки» , і в що ми тільки не бавилися! А як круто танцювали з віником – іноді з віником, а як пощастило, то наприклад, з Святом у стилі ретро чи з Васильком у стилі «Ну майже танго»

, та іноді все ж з віником. Над ранок була «Марія», а після неї – відшукування свого спальника (часом його можна було знайти у когось під головою, де він успішно виконував роль подушки) і вкладання спатки, або зустрічання сонця, і , як виявилось, проводжання Свята. Ледве не забула – були ще хлопці з Долини, які постійно грали на гітарах

Недільного ранку (якщо таку пізню пору можна назвати ранком) був сніданок, а потім – збірка – закриття, під час якої було помітно, що нас уже набагато менше, бо багато хто, на жаль, вирушив зі Станіслава суботнього вечора. Була і служба Божа, після якої дехто гуляв Станіславом, а дехто відлежувався у домівці на каріматах, граючи пантоміму.
Frankivsk

Знову вокзал і потяг, і фантастичне прощання – з бульбашками, білими хусточками, сльозами на очах, піснями під гітару і бігом за потягом до кінця перону. Під час усіх наших ходінь по місту – чи то під час теренівки, чи з домівки до вокзалу у багатьох, хто був у Франківську вперше, не було відчуття незнайомого міста – воно здавалось нам рідним – напевно тому, що рідне для близьких друзів. Тож «Най жиє Станіслав!» і його сумівці, які організували таку щиру, родинну і веселу зустріч для сумівців із різних осередків. Дякуємо!!!

п. Віка Коляда

Ця сторінка відповідає стандартам